ГЕТЬМАНСЬКІ СТОЛИЦІ УКРАЇНИ — ОСЕРЕДКИ ВІДРОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Олександр Лашко
Київ - 2010

.

Багата та контраверсійна історія України — одна зі складових туристичної привабливості країни. Маловідомими сторінками для загалу все ще залишається гетьманський період становлення державності України. Краплина за краплиною відроджується козацька історія України. Публіцист і військовик Антін Кущинський писав: "...Козацтво – це твір нації й належить до категорій історичних і вічних, як і сама нація... ". Величезний, дивний і, часом, карколомний світ українського відродження державності, православ’я, культури, науки, архітектури, містобудування, сакрального мистецтва, ремесел, фортифікаційного будівництва та військового мистецтва.

Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена в науковій літературі назва української держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.

Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана – головнокомандуючого та гаранта прав і вольностей, генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами.

Гетьманська доба залишила по собі низку гетьманських столиць. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734), Гадяч (1663-1668), Умань (1669-1674), Немирів (1678-1681) та Київ, який був столицею за князя Василя Константина Острозького та гетьмана Павла Скоропадського (1918).

Історичні пам’ятки періоду козаччини та державотворення України привабливі для туристів. Тому користуються популярністю екскурсії на тему "Гетьманськими столицями" (Київ – Чигирин – Гадяч – Батурин – Глухів). Менше відомі гетьманські міста – Умань та Немирів. Гетьманські столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, загальних знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації, невмирущих традицій українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних історико-культурних пам'яток та загальноцивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.

Значні інвестиції у відродження історичних об’єктів Батурина, Чигирина, Глухова, Умані та інших історично цінних міст певним чином викликали збільшення туристичних потоків. Велика кількість туристів у свою чергу сприяла створенню нових робочих місць у сфері обслуговування. Але через незначний підприємницький досвід мешканців, очікування екскурсантів та туристів, окрім головної мети – ознайомлення з визначними пам’ятками, не завжди виправдовуються щодо обслуговування, громадського харчування, друкованої та сувенірної продукції.

Найкоротший перелік туристичних очікувань на місці прибуття містить такі складові:
– безпечні та зручні автостоянки (можлива техдопомога, перша медична, місце для водіїв);
– туалети та кімнати гігієни (бажано душові кімнати, засоби гігієни);
– приміщення для тимчасового перебування на випадок негоди;
– громадське харчування та напої (безпечна вода), кафе, чайні, інтернет-кафе тощо;
– громадське харчування як складовий елемент історичного об’єкту – шинки, корчми тощо;
– відпочинок (атракціони, кінні прогулянки, історичні вистави, шинки, кав’ярні тощо);
– активний відпочинок через участь у різноманітних заходах історичних реконструкцій;
– відпочинок – ознайомлення з ремеслами: гончарством, ковальством, плетінням тощо;
– участь у фестивалях, ярмарках, спортивних першостях, конкурсах;
– можливість придбати сувеніри, символіку, ремісничі вироби, мистецькі вироби та товари утилітарного призначення (одяг, взуття, хустки, шапки тощо);
– можливість зупинитися з ночівлею в готелях різної цінової категорії (у т.ч. зелений туризм).

Характерною особливістю місцевого населення є невміння комерційно використовувати наявні можливості і переваги. Так, наприклад, у Батурині для господарських цілей використовують коней, а для перевезення туристів від Палацу, скажімо, до фортеці ніхто не додумався. Або катати дітей на бричках чи верхи у парку, як це робиться в інших містах.

В Чигирині перед Гетьманською резиденцією праворуч кафешка-совдепівка. З тих же матеріалів могли б зробити шинок або корчму – стильні та привабливі для туристів громадські заклади з узваром, галушками та варениками. Відсутня можливість сфотографуватися у вбранні чи зі зброєю тих часів.

ЩЩо стосується туалетів, то це просто велика біда «маленьких українців». Великі начальники проектують музейні заклади, але самі до них не ходять і не знають, що двійко «Ми»-«Жо» сільського типу не здатні задовольнити фізіологічні потреби багатьох тисяч туристів, які приїжджають на екскурсії. З іншого боку, цивілізовані туалети та мобільні душові кабіни – це рівень культури і можливості для місцевих підприємців, у т.ч. і з продажу засобів гігієни.

Трав’яні чаї, трав’яні збори – все це може бути об’єктами інтересу туристів, як пам'ять і джерелом доходів місцевого населення. Власна сувенірна продукція так і не вийшла з «підпілля». А скільки, поки що не зайнятих рук, могли б творити оригінальні речі на згадку про гетьманську столицю.

Важливе для розвитку провінції господарське розуміння, що статус «Гетьманської столиці» – це не данина моді і не амбітні проекти з надією на централізоване інвестування, а можливість консолідації малого підприємництва з метою створення нових робочих місць. Такий статус – в першу чергу розуміння владою свого службового обов’язку спонукати місцеве населення до підприємницької діяльності в галузі стильового обслуговування туристів та екскурсантів. Стильового в часі XVII – XVIII століть щодо інтер’єрів, одягу, страв, напоїв, розваг тощо. За такого підходу статус «Гетьманської столиці» сприятиме створенню робочих місць та реальним надходженням до місцевих бюджетів, а потому й інвестиційній привабливості регіону. Значення має також ефект синергії, тобто примноження соціально-економічного ефекту за рахунок дії системи кількох «Гетьманських столиць».

Місцеве самоврядування покликано активно пропагувати історико-культурні багатства та суспільний досвід гетьманської доби та козаччини. Використовуючи історичні пам’ятки, фольклорно-культурні особливості, привабливу місцевість та рекреаційні ресурси, спрямовувати підприємницьку енергію місцевої громади на активне використання суспільного інтересу до історичної тематики України. Гетьманщина, козаччина – ефективний та інвестиційно привабливий інструмент для створення малобюджетних робочих місць і забезпечення власними силами добробуту місцевого населення.